What Makes a Perfumer? An Invitation to Creation (in Ukrainian)

До мене часто приходять люди — студенти, початківці, митці, які перебувають десь посередині формули й легкої екзистенційної кризи. Вони, зрештою, ставлять одне й те саме запитання:
Що означає бути парфумером? Чи маю я право називати себе парфумером, якщо я самоучка? Якщо в мене немає професійної лабораторії?

Будьмо чесні: цей світ трохи одержимий поняттям “допуску”. Ніби право творити аромати було передане людству з Гори Firmenich на кам’яних скрижалях.

Тож дозвольте мені запропонувати відповідь не як догму, а як власній досвід.

Я навчалася парфумерії в IFF. Мені пощастило вчитися й працювати з легендами — Софією Гройсман, Домініком Ропіоном, Морісом Руселем. Я створювала аромати в лабораторіях, де знаходилися найрідкісніші натуральні інгредієнти, де полиці були вщерть заставлені новітніми каптивами, а навколо працювали виняткові команди. Я знаю, як це — формулювати, маючи все під рукою.

Але я також знаю, як це — творити, маючи дуже мало. Я навчилася створювати аромати з мінімальним бюджетом і обмеженим доступом до сировини. Я бачила, як інші парфумери роблять те саме — створюють щось глибоке й вишукане не всупереч обмеженням, а завдяки їм. Моріс Русель, приміром, створював унікальні аромати за формулами, що читаються як хайку. Софія Гройсман творила магію, маючи бюджет у кілька доларів. Немає прямої залежності між кількістю чи навіть якістю інгредієнтів і художньої величчю парфуму. Іноді саме обмеження дозволяє заспівати структурі.

У 1943 році Едмон Рудніцка створив Rochas Femme в умовах воєнного дефіциту. Як він згадував багато років потому:
«Знаєте, я створив Femme у 1943 році в Парижі, в найгірші дні війни, в будівлі, де з одного боку був смітник, а з іншого — лакофарбовий завод».

І все ж він створив один із найчуттєвіших і найсвітліших ароматів в історії парфумерії — парфум, що пахне нагрітою сонцем шкірою й літніми сливами.

Сьогодні українські парфумери роблять щось не менш радикальне. Їхні матеріали можуть бути не найновішими каптивами й не найдорожчими абсолютами. Їхні студії — це часто кухні, укриття, або ж бліндажі на передовій. І все ж — те, що вони створюють, є парфумерією в найсправжнішому сенсі. Аромат як мова. Структура, викована з інстинкту й необхідності. Поезія, створена з пилу й попелу.

Існує міф, що “справжній” парфум можливий лише у найвишуканіших лабораторіях з найдорожчими інгредієнтами. Це як сказати, що лише скрипки Страдіварі здатні на справжню музику. Насправді ж істина значно демократичніша — і цікавіша. Має значення не інструмент, а намір. Має значення структура. Здатність втілити ідею з точністю, стриманістю й відвагою. Ніс, так — але також душа.

Бути парфумером — це ставити собі одне й те саме запитання з кожною формулою:
Який аромат має ця мить?
Що я намагаюся сказати — без слів?

І якщо ви вагаєтесь, чи є ви парфумером — або чи маєте парфумерське мислення — я запитаю у вас:

Чи траплялося вам вдихати запах дощу на розпеченому камінні й хотіти його зберегти?
Чи м’яли ви колись листок полину у долоні лише для того, щоб вдихнути його зелений, гіркий аромат?
Чи створювали ви коли-небудь аромат не для продажу, а щоб пам’ятати, зваблювати, вижити?

Якщо ви відповіли “так” хоча б на одне з цих питань — ви вже почали.
Ласкаво прошу.

Photography 1 by Victoria Belim-Frolova, 2 by Anna Kozlova